Як і чим наша землячка з Ковалівки допомагає військовим ЗСУ

Олександра Маслякова до війни жила і працювала в Ковалівці. Вона навчала дітей у школі та була цілком задоволена своїм життям та своєю роботою. Але все змінилося, коли розпочалася повзуча окупація Сватівського району. Після того жителі Коломийчиської громади почали виїжджати.

Сьогодні родина Маслякових проживає на Тернопільщині. Олександра працює начальником відділу освіти, культури, молоді та спорту Коломийчиської сільської ради. Саме вона допомогла відновити роботу Куземіського ліцею після релокації закладу.

Але крім професійної Олександра Олександрівна займається ще волонтерською діяльністю. Хоча вона називає це просто допомогою.

— Ми допомагали нашим військовим ЗСУ ще у 14-му році, коли вони дислокувалися на нашій території. Привозили їм їжу, воду, інші необхідні речі. Несли службу там військовослужбовці з різних куточків України. З багатьма і сьогодні підтримую гарні стосунки. Один з бійців навіть запросив бути хрещеною матір’ю для його дитини. Сам він з Києва, але служив у Тернопільській бригаді. Можливо всі ці події вплинули на те, що сьогодні ми проживаємо саме на Тернопільщині, — розповідає Олександра Маслякова.

За словами жінки, по приїзду на нове місце проживання, вона відразу почала цікавитися волонтерською діяльністю.

— На жаль, через основну роботу небагато часу залишається займатися такою допомого. Тому присвячую цьому більшість вихідних. Спочатку приєдналася до однодумців з університету, які плетуть великі маскувальні сітки, що використовуються для укриття техніки. І хоча здається, що ця робота легка, але це не так. Доволі тривалий час забирає сама підготовка до роботи — це закупівля основи та тканини, фарбування тканини, розрізання її на смужки, а потім ще й потрібно в’язати сітки таким візерунком, щоб сам виріб співпадав з навколишнім середовищем в залежності від пори року.

Пам’ятаю як вперше плели сітку розміром 6 на 8 метрів. Це доволі клопітка робота, яка забирає багато сил та енергії, адже смужки треба прив’язувати спеціальним способом, щоб сітки були міцними та служили якомога довше. Після такої роботи не тільки спина ниє, а й пальці рук стираються. В той же час, коли дивишся на вже готовий виріб розміром 24 кв. метрів, то аж дух перехоплює! А є сітки набагато більшого розміру», — розповідає Олександра.

Сьогодні наша землячка в’яже для воїнів ЗСУ маскувальні комплекти «Кікімора». Здебільшого такі костюми використовують снайпери та розвідники.

— Таку роботу можна виконували вдома, що дає додаткові переваги. Часто в’яжу костюм під час проходження різних вебінарів чи тренінгів. Ще така робота заспокоює і надихає, коли знаєш, що допомагаєш нашим захисникам, — каже жінка.

За словами Олександри, над виготовленням маскувальних комплектів працюють гуртом шестеро дівчат. І хоча кожна з них зайнята ще на основній роботі, всі роблять певний вклад у спільну волонтерську діяльність. Наприклад, Леся працює в хімчистці, але знаходить час для закрою тканини. Інша дівчина поєднує роботу в сервісі та розбирає мішки на нитки. Олександра з іншими дівчатами гачком вплітають їх у основу, а вже потім Леся на промисловій машині зшиває все до купи.

«Головне, що комплект «Кікімора» робить наших хлопців непомітними під час виконання бойового завдання. А значить рятує їм життя», — каже наша землячка.

Ще Олександра Маслякова, на скільки вистачає часу та фінансових можливостей, виготовляє окопні свічки для військових. Особливо це актуально сьогодні, коли наближаються холоди.

Як бачимо, кожен з нас може робити щось корисне для наших військових. Головне — мати бажання.