Постійний сторонній догляд — це про щоденну підтримку людини у базових життєвих потребах, а не про медичні послуги. Йдеться про допомогу в елементарних діях: підвестися з ліжка, пересуватися в межах житла, зорієнтуватися в часі та просторі, одягнутися, поїсти чи висловити власні потреби.

Фото без опису

Ключовим є визначення, чи може людина самостійно, безпечно та без загрози для життя і здоров’я забезпечувати повсякденне існування. При цьому враховуються такі критерії:

  • частота потреби у допомозі (епізодична, регулярна або постійна);
  • обсяг необхідної допомоги (частковий або повний);
  • ефективність використання допоміжних засобів реабілітації.

Важливо: якщо виконання певної дії супроводжується значним болем або становить ризик для життя чи здоров’я, така дія вважається неможливою для самостійного виконання.

Потребу в постійному сторонньому догляді можуть встановити двома шляхами — залежно від обставин.

Перший — через оцінювання повсякденного функціонування (ЕКОПФО), яке проводиться під час встановлення або підтвердження інвалідності. За його результатами людина отримує витяг із рішення та рекомендації, що входять до медичної частини індивідуальної програми реабілітації. Одним із можливих висновків є встановлення потреби в постійному сторонньому догляді.

Другий шлях — звернення до лікарсько-консультативної комісії (ЛКК). Якщо інвалідність уже встановлена і необхідно лише документально підтвердити потребу в догляді без повторного оцінювання, ЛКК може видати відповідний висновок.

На підставі рішення експертної команди або висновку ЛКК розпочинається подальше оформлення соціальних послуг, зокрема послуги постійного стороннього догляду, а також підготовка документів для органів соціального захисту.

Детальніше — у матеріалі на сайті МОЗ: https://tinyurl.com/ycmccnh3

За матеріалами Міністерства охорони здоров’я України.