1 грудня – всесвітній день боротьби зі СНІДом. Це одна з найстрашніших епідемій 20-го століття. Але й сьогодні, не дивлячись на досягнення прогресивної науки, вчені змушені констатувати, що боротьба з цією епідемією ще далека до завершення. 

За останніми даними, у світі понад 40 мільйонів людей живуть із ВІЛ/СНІДом (ЛЖВ). Найбільший відсоток уражених ВІЛ/СНІДом серед людей репродуктивного віку. Існують декілька шляхів зараження ВІЛ/СНІДом: статевий, від матері до дитини, ін’єкційний та через кров. Ін’єкційний шлях передачі найчастіший, бо виникає при статевому контакті. Причому найбільший відсоток ВІЛ-позитивного статусу серед молодих людей через низький рівень поінформованості, що збільшує ризик зараження ВІЛ/СНІДом. І цю проблему не треба замовчувати, навіть під час війни.

Розвиток охорони здоров’я на світовому рівні призвели до значних успіхів у напрямку подолання епідемії ВІЛ-інфекції/СНІДу. Тому зараз основні зусилля необхідно зосередити на активізації профілактики ВІЛ-інфекції, забезпеченні лікуванням ВІЛ-позитивних осіб, зниженні рівня стигми та дискримінації щодо людей, які живуть з ВІЛ. Відомим є той факт, що високий рівень стигматизації та дискримінації у зв’язку з ВІЛ/СНІДом є одним з факторів, що сприяє поширенню епідемії ВІЛ-інфекції в суспільстві. 

Термін «стигма» (від лат. Stigma – «тавро», «ярлик») означає соціальне клеймо, яке звичайно спричиняє соціальну ізоляцію або стає перешкодою для повноцінного соціального життя особи, інфікованою ВІЛ або постраждалої від цього захворювання. Стигма – певна характерна риса людини, яка дискредитує її в очах оточення. Це фізична чи соціальна ознака (наприклад, інвалідність або кримінальна репутація), знак, який сприймають у даному суспільному середовищі як щось принизливе. Стигматичними можуть вважатися такі характеристики людини, як, скажімо, колір шкіри, манера говорити, хвороби – залежно від конкретного середовища або культури. Досить часто наявність стигми призводить до дискримінації, тобто коли переконання переходять до дій. Стигма знижує об’єктивність оцінки конкретних людей (стигматизованих), а інколи може перешкоджати їх інтеграції в суспільство.

Стигму щодо ВІЛ/СНІДу можна визначити як знецінення людей, які живуть або асоціюються з ВІЛ. У процесі стигматизації ознака ВІЛ-статусу або його можливої наявності характеризується як така, що дискредитує, є недостойною, вимагає осуду з боку тих, хто її не має, та сорому і страху з боку ВІЛ-позитивних людей. Вважається, що люди, які мають ВІЛ, заслуговують на те, що з ними відбулося, через свою поведінку, вчинки. Часто ВІЛ/СНІД в засобах масової інформації зображується як «чума XXI століття», «хвороба гомосексуалістів та наркоманів», що посилює суспільні страхи ще більше.

Очевидно, саме впливом стереотипів пояснюється більш вищий рівень стигматизації людей, які живуть із ВІЛ/СНІДом, порівняно, наприклад, із людьми, що мають онкологічні захворювання. Адже об’єктивні передумови – високий рівень летальності, невиліковність цих хвороб засобами сучасної медицини та неможливість передачі захворювання побутовим шляхом – для цих двох захворювань є приблизно однаковими. Тобто джерелом походження стигми, пов’язаної з ВІЛ/СНІДом, є не лише прагматичний острах цього захворювання, символічне асоціювання цієї хвороби з соціально не схвалюваним способом життя груп, для яких характерне значне розповсюдження ВІЛ-інфекції.

Причинами виникнення стигми можуть бути декілька факторів:

– страх інфікування, який у свідомості людей прирівнюється до страху смерті. Страх інфікування у пересічних громадян пов’язаний передусім із недостатніми (або взагалі відсутніми) знаннями щодо шляхів інфікування та профілактики;

– упереджене ставлення до вже стигматизованих груп (споживачі ін’єкційних наркотиків; чоловіки, які мають секс із чоловіками; особи, що надають сексуальні послуги за плату). Таким чином, наявні моральні норми формують переконання, що ЛЖВ заслуговують на свій ВІЛ-позитивний статус через «неправильну» поведінку;

− страх бути стигматизованим впливає на намір людини, а саме: пройти тестування на ВІЛ, повідомити інших про свій статус, шукати чи надавати допомогу та підтримку, розпочати лікування. Це  негативно впливає на психологічний стан людини та на її здоров’я, що призводить до зниження якості життя людини: соціальну захищеність, задовільне фізичне самопочуття, задоволення духовних потреб, потреб у спілкуванні, психічне благополуччя та реалізацію і саморозвиток особистості;

– безвідповідальне поширення у суспільстві (в тому числі через ЗМІ) соціальних страхів та побоювань, а також суспільного осуду, пов’язаних із сексуальністю, хворобами та смертю, вживанням наркотиків.

Наслідки стигми та дискримінації:

– вплив на свідомість людей, що живуть із ВІЛ, занижена самооцінка, депресія, відчай;

– збільшення ризику інфікування через страх проходити тестування, боязнь осуду;

– формування такого середовища, де лякає не сама хвороба, а те, як її оцінюють, ставлення до неї;

– ігнорування людиною свого реального або потенційного ВІЛ-статусу;

– порушення прав та свобод людей у сфері охорони здоров’я, праці, освіти тощо;

– зменшення зусиль, спрямованих на боротьбу з ВІЛ/СНІДом, або їхньої ефективності;

– знецінення певних груп людей, закріплення соціальної нерівності (в тому числі гендерна нерівність, нерівність, пов’язана із сексуальністю).

Стигматизація й дискримінація, пов’язані з ВІЛ/СНІД, мають багато інших наслідків. Зокрема, проявом внутрішньої стигми науковці вважають відчуття власної неповноцінності, ненависті до себе, спроби довести свою перевагу перед представниками стигматизованої групи, нездатність будувати відносини з людьми поза чи всередині власної групи, відчуття безпорадності, відсутності контролю над ситуацією. Крім об’єктивних факторів, вагому роль серед причин стигматизації людей, які живуть із ВІЛ/СНІДом відіграють також різного роду упередження: досить поширеними залишаються хибні уявлення про можливість інфікуватися ВІЛ побутовим шляхом.

Зниження рівня стигматизації є необхідним кроком задля ефективної боротьби з епідемією та надання адекватного догляду і підтримки тим, кого стосується ця проблема. Серед шляхів подолання стигматизації насамперед є надання об’єктивної інформації про шляхи передачі ВІЛ-інфекції та методи профілактики, розвінчування міфів і суспільних стереотипів, а також демонстрація толерантного ставлення до ВІЛ-позитивних людей як поведінки, що має стати нормою у суспільстві.

Подолання стигматизації та дискримінації повинно бути спрямовано на формування точного неупередженого розуміння людей, її природи та причин, повинно зменшувати тривогу та почуття беззахисності в людей, а головне – повинно ґрунтуватися на повазі до особистості, її прав і свобод. Існує ряд національних законодавчих актів, основними завданнями яких є забезпечення реалізації основних напрямків профілактики, діагностики та лікування ВІЛ/СНІДу, розробка заходів та програм, спрямованих на запобігання поширенню ВІЛ – інфекції. Тому сьогодні, крім медиків, боротьбу з ВІЛ/СНІДом здійснюють державні структури та громадські організації. Їх діяльність направлена на розробку та впровадження програм щодо профілактики та боротьби з ВІЛ/СНІДом, поширення інформації стосовно епідемії ВІЛ/СНІДу, сприяння захисту соціальних, особистих прав та інтересів хворих на ВІЛ/СНІД. Важливим є те, що поряд з медичними методами люди з ВІЛ, перш за все, потребують соціально-психологічної підтримки. Тому вони є першочерговими у роботі соціальних служб, особливо з ВІЛ-інфікованою молоддю, адже їм найтяжче адаптуватися до свого нового статусу та продовжувати жити повноцінним життям.

Матеріал підготував Денис Шувалов,

директор КНП "Коломийчиський ЦПМСД" Коломийчиської громади