В Україні у реалізації права на працю ще й досі існують гендерні бар’єри. До 2017 року існував перелік професій, заборонених для жінок, поки Кабінет міністрів України не скасував наказ №256 Міністерства охорони здоров`я на заборону 450 професій для жінок, який грубо порушував їхнє право на роботу, рівність прав і можливостей, свободу вибору. Відтоді ярмарок професій для жінок значно розширився і вони можуть працювати (навчатися), зокрема, машиністками метро, водолазками, рятівницями, пожежницями, мотористками на кораблі, водійками автобусів далекого прямування, спеціалістками з видобування нафти й газу, снайперками.

У Кодексі законів про працю (КЗпП) ст. 2 передбачено лише право на працю, тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи. Про рівну оплату праці жінки рівноцінну з чоловічою працею у законі не йдеться. Цю несправедливість частково виправлено прийняттям Закону № 198-IX від 17.10.2019, яким до КЗпП внесено зміни у ст. 2-1, закріпивши принцип рівності трудових прав громадян України, а саме: заборона будь-якої дискримінації у сфері праці, зокрема, порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників, у тому числі і залежно від статі, віку, інвалідності, стану здоров`я, гендерної ідентичності. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2253-20#n7

Рівна оплата праці – це концепція трудових прав, згідно з якою жінкам, котрі знаходяться на однаковій посаді та виконують ідентичну роботу з однаковою кваліфікацією в одних і тих самих умовах праці, що й чоловіки, надають таку ж, як і чоловікам, заробітну плату.

Жінок часто дискримінують у доступі до роботи, у просуванні в кар’єрі через наявність дітей, сімейні обов’язки, за віком, майновим станом, упередженим ставленням, за гендерними стереотипами, сексуальними домаганнями. Наприклад, досить поширений гендерний стереотип, що чоловікам треба платити більше, бо вони утримують сім’ю або навіщо жінкам більше платити – у неї заробляє чоловік, а жінки можуть піти у декретну відпустку або ж часто будуть на лікарняних, бо мають дітей. Крім того, у нас прийнято вважати, що доглядова робота і виховання дитини – це виключно жіноча справа. Чомусь чоловіка не запитують про його сімейний стан чи збирається він одружуватися і т.д.

Відкрита дискримінація, особливо щодо статі, трапляється в оголошеннях та рекламі, що, до речі, заборонено законом. 10 вересня 2021 року Верховна Рада України прийняла ЗУ «Про внесення змін до Закону України «Про рекламу» щодо протидії дискримінації за ознакою статі», зміни якого набрали чинності 8 січня 2022 р. Відповідальність за порушення законодавства про рекламу несуть: рекламодавці, виробники і розповсюджувачі реклами.

Причиною дискримінаційної оплати праці є і різна гендерна соціалізація чоловіків та жінок: оскільки їх виховують у різних умовах, із дитинства привчають виконувати окремі ролі, засновані на гендерних стереотипах, спонукають чи відмовляють від певних професій, то ймовірно, вони шукатимуть різні види робіт.

Також існує гендерна сегрегація на ринку праці − це поділ галузей на «чоловічі» і «жіночі» з відчутною перевагою перших; збільшення розриву в рівнях доходів чоловіків і жінок. Сфери, де переважають жінки (харчова промисловість, освіта, сфери охорони здоров’я та надання соціальної допомоги), мають менший статус та прибутковість, а найбільш високооплачувані галузі (айті-сфера, фінансисти, страховики, керівники, юристи) зайняті чоловічою робочою силою, отже, їх рівень доходів вищий.

Це призводить до: фемінізації бідності (процес збільшення частки жінок серед людей, які живуть біля або за межею бідності (прожитковим мінімумом); нижчі пенсії у жінок, ніж у чоловіків, оскільки нарахування пенсії залежить від заробітної плати у працездатному віці; зниження рівня здоров’я – через вимушеність жити на менший дохід, часову бідність та соціальні очікування обслуговування інших членів суспільства (утримання малолітніх дітей, догляд за неповносправними та літніми людьми), а також соціальну мізогінію (ненависть, зневага жінок) та стереотипи про неважливість жіночих потреб.

Ситуація інколи ускладнюється всіма формами гендерного насильства щодо жінок (сексуального, сімейного, психологічного, торгівлі жінками тощо); також відтворюються гендерні стереотипи – жінка-мати, берегиня, прикраса, обслуга, сексуальний об’єкт, а чоловік – годувальник, клієнт, покупець. А це шкідливо впливає на нове поколіннях дівчат під час соціалізації та влаштування на гідне працевлаштування.

Щоб тенденція до скорочення гендерного розриву в оплаті праці стала стійкою та незворотною, Національна стратегія щодо подолання гендерного розриву в оплаті праці до 2030 року передбачає низку кроків із подолання гендерного розриву в оплаті праці.

Найперший – подолання стереотипів і дискримінації за ознакою статі. Зокрема, планують провести масштабну інформаційну та просвітницьку кампанії для жінок «Звісно, зможеш», щоб переконати їх, що вони здатні отримувати більшу винагороду за свою працю, для збільшення обізнаності щодо своїх прав і можливостей, якими вони можуть скористатись, щоб підвищити свій професійний рівень, здобути в короткий строк нову, більш затребувану на ринку праці спеціальність. Також пропонують запровадити гендерні аудити та обмін кращими практиками впровадження гендерної рівності на робочому місці.

Другий – вдосконалення законодавства про рівну оплату праці. Потрібно осучаснити трудове законодавство – у Законі України «Про працю» ввести принцип однакової оплати за працю рівної цінності незалежно від статі, що дозволить посилити ефективність судового захисту. Планують запровадити перевірки Держпраці на підставі скарг про дискримінацію в оплаті праці за гендерною ознакою, розроблять і національну методологію ґендернонейтральної оцінки робіт і навчання для інспекторів праці та роботодавців.

Третій крок – створення умов для зручного поєднання сімейних та професійних обов’язків: пропонується сприяти створенню та роботі державних та приватних дитячих садочків, підтримувати на державному рівні організації, які займаються дітьми старшого віку, а також удосконалити трудове законодавство щодо рівного ставлення працівників і працівниць із сімейними обов’язками; запровадити навчальні програми для роботодавців щодо надання працівникам сприяння у поєднанні професійних і сімейних обов’язків.

Тому досягнення гідного рівня гендерної рівності в оплаті праці є дуже бажаним і в Україні, і в усьому світі, тому, що це – гарантія захисту прав жінок, прав людини та рівності прав усіх людей. Крім того, є економічні причини – дискримінація за гендерною ознакою призводить до нерівного доступу до ресурсів, принижує потенціал жінок та затримує економічне зростання країни.

Важливо, щоб нинішня молодь зростала, проживала, навчалась і працювала без жодних стереотипів та гендерної дискримінації, навіть попри триваючу жорстоку війну. Ухвалена Стратегія – це фундамент розвитку нашого майбутнього покоління на принципах рівності та в умовах рівних можливостей для кожного і кожної.

За інформацією з відкритих джерел