Люди з досвідом війни. Гідність. Взаємодія. Повага

3 грудня — Міжнародний день людей з інвалідністю. За інформацією Мінсоцполітики, в Україні понад 3 млн людей з інвалідністю і їх кількість стрімко зростає внаслідок бойових дій та ворожих обстрілів мирних українських міст. Тому зараз ми не просто маємо продовжити будувати інклюзивне суспільство — ми маємо робити це надзвичайно швидко і враховувати контекст війни.

Майже у кожного з нас у найближчому колі знайомих є людина, яка боронить Україну від російської агресії або повернулася з війни. Суспільство має знати, як зустрічати їх удома, розуміти, як створити найбільш сприятливі умови, які допоможуть відновитися й розпочати цивільне життя. Бо ці люди мають величезний потенціал, навички, ідеї, силу.

Поради для коректного спілкування з ветераном/ветеранкою з інвалідністю

Не варто змінювати формат спілкування з ветераном/ветеранкою виключно через те, що він/вона має інвалідність.

Зрозуміло, що є певні особливості. Наприклад, звертаючись до людини з посткомоційним синдромом, яка погано чує, потрібно говорити голосніше.

Однак загальне правило актуальне — будьте собою. Зокрема, якщо ви маєте звичку тиснути руку при знайомстві, цілком природно буде потиснути руку людині з інвалідністю. Навіть тим, кому важко рухати рукою або хто користується протезом.

Фокусуйтеся не на інвалідності людини, а на її особистості або на проблемі, яку ви з нею обговорюєте. Будьте уважними у спілкуванні, поважайте співрозмовника/співрозмовницю.

Якщо це можливо, розташуйтеся так, щоб ваше обличчя було на одному рівні з обличчям співрозмовника/співрозмовниці.

Пам’ятайте, що крісло колісне — це частина недоторканного простору людини, тому не опирайтеся на нього.

Якщо не знаєте, як спілкуватися з людиною з інвалідністю, якими словами звертатися, — запитайте, як буде зручніше. Загалом варто шукати окремий підхід у спілкуванні з кожною людиною, незалежно від інвалідності. Тому питання: «А як тобі зручно?» — завжди коректне.

Якщо ви не знаєте, що робити, — запитайте.

Будьте терплячими, уважними, якщо слухаєте людину з порушеннями мовних функцій. Дайте їй більше часу на висловлення думки, покажіть щиру зацікавленість у діалозі, щоб вмотивувати співрозмовника/співрозмовницю до спілкування. Якщо це ваша близька людина — запропонуйте їй ознайомитися з додатком TippyTalk (додаток, розроблений для покращення комунікації людей, які мають порушення мовних функцій).

Не проявляйте надмірної уваги, адже не завжди люди з інвалідністю такої додаткової уваги потребують.

Не допомагайте людині з інвалідністю без її дозволу чи прохання, щоб не зачепити гідності та не порушити особисті кордони. Якщо пропонуєте допомогу — зачекайте, поки її приймуть, а потім запитайте, що і як робити.

Не варто нав’язувати свою допомогу, краще від самого початку дізнатися у людини, якої саме допомоги вона потребує. Якщо ж людина відмовилася, поважайте її вибір. Пам’ятайте, що особисті кордони важливі.

Коректно сприймайте жарти людини з інвалідністю. Вона може в жартівливому форматі розповідати історії про те, що призвело до отримання травми, робити дотепні порівняння, розповідати анекдоти. Не варто різко або співчутливо на це реагувати. Можливо, у вас бачать включену в розмову людину, якій можна довіряти, і так налагоджують з вами контакт.

Будь-яка жалість неприйнятна. Співчуття — це нормально, однак краще підтримати та допомогти рухатися далі, а не виказувати жалість невербально або словами на кшталт: «Ах ти ж бідненький / бідненька».

Як не образити людину з інвалідністю під час спілкування

Образити людину з інвалідністю можна одним словом, назвавши її «інвалідом». Прикра випадковість або ж нерозуміння різниці можуть зробити цій людині дуже і дуже боляче.

А насправді коректний приклад спілкування запам’ятати легко. Принцип завжди однаковий: спочатку людина, а вже потім ознака (якщо її так необхідно вказати).

Отже :

1. Не кажемо таких слів як «інвалід», «особлива людина», «неповноцінна», «неповносправна» чи (ще гірше) «каліка». Людина з «особливими можливостями» – теж поганий варіант.

Краще обираємо толерантне «людина з інвалідністю». Або людина з порушенням рухової функції. Як максимум – людина з фізичними/ментальними порушеннями.

2. Забуваємо про існування таких словосполучень як «інвалідний візок» чи «інвалідне крісло». У візок ми складаємо продукти у супермаркеті, а крісло зводить людину до єдиної ознаки – інвалідності.

Тому використовуємо коректну форму – крісло колісне.

3. Пам’ятаємо, що «колясочник» і «візочник» – це не тільки жаргонні вирази з негативним забарвленням. Це груба образа. 

Правильно говорити: людина, яка користується кріслом колісним або пересувається за допомогою крісла колісного. І, до речі, не «їде». А «йде».

Підготувала Неля Гайдидей, начальник відділу з питань забезпечення соціальних та публічних послуг Коломийчиської СВА