Домашнє насильство залишається тяжкою раною українського суспільства. У роки повномасштабної війни ця проблема стала ще гострішою: страх, невизначеність, втрата домівок, роботи чи близьких людей підсилюють сімейні конфлікти й часто переростають у небезпечні ситуації.

Фото без опису

За даними Міністерства соціальної політики України, під час війни постраждалим стало ще важче шукати захист, а випадки насильства — більш жорстокими та непередбачуваними.

Чому виникає домашнє насильство — особливо під час війни

  • Стрес, страх, травма. Постійні повітряні тривоги, новини з фронту та особисті втрати виснажують нервову систему. Коли людина не справляється з емоціями, агресія часто спрямовується на найближчих.
  • Безробіття й нестабільність. Війна перевернула сімейні ролі, погіршила фінансову ситуацію й створила напруження у стосунках.
  • Алкоголь. Один із найчастіших “спускових механізмів”. Для багатьох це спроба втекти від реальності, але наслідки стають небезпечними для всієї родини.
  • Патріархальні стереотипи. «Вона має терпіти», «це виховання» чи «так у всіх» — руйнівні уявлення, які досі існують у родинах та виправдовують насильство.
  • Безкарність. Якщо кривдник не зіштовхується з опором або відповідальністю, насильство повторюється, стає регулярним і жорстоким.

Що робити, якщо ви досі живете з кривдником і пробачаєте

  1. Пам’ятайте: фізичне насильство — це злочин. Навіть “один раз”. Навіть якщо були сльози чи вибачення.
  2. Не мовчіть. Звернення по допомогу — це акт сили й відповідальності перед собою та дітьми, а не “зрада” родини.
  3. Ви не винні. Насильство — це свідомий вибір кривдника. Жодні слова, сварки чи втома не є причиною та не виправдовують агресію.
  4. Підготуйте «тривожну валізку». Зберіть документи, гроші, медикаменти, запасний одяг, список важливих контактів. Це може врятувати життя в критичний момент.

Якщо насильство вчиняється щодо дітей — особливо дівчат

  • Захистіть дитину негайно. Навіть “легкі” прояви насильства залишають травму на все життя. Чекати — небезпечно.
  • Повідомте службу у справах дітей або поліцію. Ви можете це зробити анонімно. Краще діяти сьогодні, ніж шкодувати завтра.
  • Поясніть дитині, що вона не винна. Вона має розуміти: насильство — це ненормально, і вона заслуговує на безпечне середовище.
  • Зверніться до психолога. Працюють безкоштовні платформи допомоги дітям, серед них «Ла Страда», “Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ)” та ініціативи місцевих громад.

Що робити

  • Не зволікайте: Якщо ви або хтось із ваших знайомих перебуває в небезпеці, негайно телефонуйте 102.
  • Зверніться за правовою допомогою: Ви можете звернутися до центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги для отримання юридичної підтримки.
  • Попросіть про заборонний припис: Під час виклику поліції попросіть про винесення термінового заборонного припису, який захистить вас від кривдника.
  • Зверніться до суду: Для більш довгострокового захисту ви можете подати заяву до суду про винесення обмежувального припису. 

Куди звертатися

  1. Поліція — 102
  • Негайний виклик у разі небезпеки.
  • Можуть винести терміновий заборонний припис (заборона кривднику наближатися).
  1. Урядова гаряча лінія — 15-47
  • Цілодобова інформаційна, юридична та психологічна допомога.
  1. Гаряча лінія «Ла Страда»
  • 0-800-500-335
  • 116-123 (безкоштовно з мобільного)
  • Психологи та юристи працюють 24/7.
  1. Центри допомоги врятованим
  1. Безоплатна правова допомога
  • Телефон: 0-800-213-103
  • Юридичний захист, допомога у поданні заяв, супровід до суду.
  • Деталі: https://legalaid.gov.ua/
  1. Служба у справах дітей
  • Можна звернутися анонімно, особливо коли страждає дитина.
  1. UNFPA Україна
  • Підтримка за напрямками: захист від гендерного насильства, кризові кімнати, консультації.
  • Деталі: https://ukraine.unfpa.org/
  1. Платформа “Розкажи мені”
  • Безкоштовна психологічна й юридична підтримка через чат чи дзвінок.
  • Сайт: https://rozkazhymeni.org/

Висновок

Домашнє насильство — це не сварка, не емоційний спалах і не “особиста справа”. Це злочин, який руйнує життя, калічить психіку, ламає долі. У мирний час ця проблема була вкрай болючою. Під час війни — вона перетворилася на тиху епідемію, яку часто не видно за звичним героїзмом щодення.

Постраждалим може бути важко піти: залежність, страх, сором, діти, спільний побут, відсутність житла. Але мовчання — небезпечно. Осуд має бути спрямований не до жертви, а до кривдника.

Війна зробила нас сильнішими, але й більш вразливими. Ми не можемо дозволити насильству жити в наших домівках. Захищаючи країну, маємо захистити й тих, хто поруч.